Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року Справа № 917/1105/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І.,суддів:Барицької Т.Л., Прокопанич Г.К.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2013та на рішеннягосподарського суду Полтавської області від 10.09.2013у справі№917/1105/13 господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк"доПублічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ"простягнення 57 477 654,24 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Атаманюк Т.О., - відповідача Хозяйкіна А.Ю., Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 04.02.2014 №02-05/42 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Прокопанич Г.К.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.09.2013 у справі №917/1105/13 (судді: Ківшик О.В., Тимощенко О.М., Мацко О.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 (судді: Бородіна Л.І., Шевель О.В., Лакіза В.В.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" (надалі позивач/банк) до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 30 800 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 20 270 619,27 грн. заборгованості за відсотками, 1 683 452,05 грн. 3% річних за простроченим кредитом, 455 622,69 грн. 3% річних за простроченими відсотками, 117 298,93 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 57 477 654,24 грн., з яких: 30 800 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 20 270 619,27 грн. заборгованість за відсотками, 272 126,56 грн. інфляційних втрат за несплату відсотків за період з 01.09.2011 по 30.12.2011 та з 01.09.2012 по 31.01.2013, 1 688 515,07 грн. 3% річних за простроченим кредитом, 755 814,68 грн. 3% річних за простроченими відсотками за період з 04.07.2011 по 30.04.2011, 2 316 328,77 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 30.10.2012 по 30.04.2012, 1 374 249,89 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за період з 30.10.2012 по 30.04.2013.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем виконання зобов'язань за кредитним договором №27-08/КР від 02.04.2008 (з наступними змінами до нього).

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу, частково погодилися із обґрунтуванням позивача заявлених ним позовних вимог, з чим погоджується й суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положеннями ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається зі ст. 193 ГК України, ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень місцевий та апеляційний господарські суди, керуючись, зокрема, приписами наведених норм на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, встановивши, що:

? 02.04.2008 між сторонами у справі був укладений кредитний договір №27-08/КР, на виконання якого позивачем надано відповідачеві кредит у сумі 4 000 000,00 дол. США на умовах вказаного договору (з урахуванням змін та доповнень до нього) зі сплатою річних, розмір яких змінювався сторонами у відповідні періоди згідно з укладеними між сторонами договорами про внесення змін до кредитного договору;

? 12.02.2009 сторони уклали договір №11-09/КР, яким внесли зміни до кредитного договору №27-08/КР, зокрема, виклали наступні пункти договору у новій редакції, а саме: п. 2.1. "Банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі 61 600 000,00 грн. на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати: 4 000 000,00 доларів США, 30 800 000,00 грн. З 31.12.2009 ліміт кредитної лінії складає 30 800 000,00 грн. та встановлюється тільки в національній валюті"; п. 2.2. "Кінцевий термін повернення кредиту - 01.07.2011"; п. 3.2. "Проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки з 01.01.2011 у розмірі 16% річних";

? згідно з п. 3.4. кредитного договору №27-08/КР (з урахуванням змін, внесених пунктом 2 договору №90-11/ДЗ/КР від 21.03.2011) у випадку порушення позичальником встановленого у п.2.2. цього договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, позичальник (відповідач) надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 22% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється п. 3.2. цього договору;

? пунктом 3.2. кредитного договору №27-08/КР в редакції договору №90-11/ДЗ/КР від 21.03.2011 сторони узгодили, що проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за кредитом, та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки з 01.01.2011 у розмірі 16% річних. Проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з 1-го по 30(31) число поточного місяця за календарне число днів користування позичкою, а також в день остаточного кредиту, визначеного у п. 2.2. цього договору на суму фактичного щоденного залишку. Термін сплати банку нарахованих процентів за користування кредитом за період з 01.02.2010 по 30.06.2011 встановити 01.07.2011;

? на виконання умов вказаного кредитного договору позивачем було надано відповідачу кредит у сумі 30 800 000,00 грн., що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій та наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, меморіальним ордером та банківською випискою по рахунках відповідача (том 2, а.с. 11-158);

? 03.04.2013 позивач письмово звернувся до відповідача з вимогою №39-1/292-6 щодо негайного погашення заборгованості, що утворилася у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №27-08/КР, розмір якої (заборгованості) станом на 11.03.2013 становив 56 377 463,60 грн., з яких: 30 800 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 19 323 835,71 грн. заборгованість за відсотками, 401 161,75 грн. інфляційні втрати за несплату відсотків, 1 688 515,07 грн. 3% річних за простроченим кредитом, 2 233 580,77 грн. 3% річних, 2 316 328,77 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 1 302 556,60 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків;

? вказана вимога була отримана відповідачем 05.04.2013, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 92) проте залишилась без задоволення з боку відповідача, що й спричинило звернення позивача із даним позовом;

? відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не надано доказів погашення заборгованості перед позивачем, а тому, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у сумі 30 800 000,00 грн., 20 270 619,27 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, яка (заборгованість зі сплати процентів) складається із наступного: 7 906 739,78 грн. проценти за користування кредитом до кінцевої дати повернення суми кредиту /01.07.2011/, 12 363 879,49 грн. - проценти за користування кредитом після кінцевої дати повернення кредиту, нараховані відповідно до п. 2.2. кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень №90-11/ДЗ/КР за відсотковою ставкою 22% річних;

? позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України за прострочення сплати кредиту у розмірі 1 688 515,07 грн. та 755 814,68 грн. за прострочення сплати процентів за період з 04.07.2011 по 30.04.2013, а також 272 126,56 грн. інфляційних втрат за несплату процентів за період з 01.09.2011 по 30.12.2011 та з 01.09.2012 по 31.01.2013, які (вимоги) були правомірно частково задоволені судами, а саме: стягнуто з відповідача 1 683 452,05 грн. 3% річних за простроченим кредитом, 455 622,69 грн. 3% річних за простроченими відсотками, а в решті вимог - обґрунтовано відмовлено з підстав порушення порядку нарахування, визначеного нормами чинного законодавства (розрахунки місцевого господарського суду щодо перевірки нарахованих позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних долучені до матеріалів справи);

? п. 5.3. кредитного договору №27-08/КР від 02.04.2008 встановлено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення та нараховується щоденно;

? позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 316 328,77 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту та 1 374 249,89 грн. за несвоєчасну сплату процентів за період з 30.11.2012 по 30.04.2013, які (вимоги) правомірно були задоволені судами попередніх інстанцій частково та стягнуто 117 298,93 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів (розрахунок місцевого господарського стягнутого розміру пені наявний в матеріалах справи), а в решті вимог про стягнення пені обґрунтовано відмовлено, з підстав невірного її нарахування позивачем, без урахування приписів ст. 232 ГК України.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів, що підтверджували б надання позивачем відповідачу кредиту, і єдиним доказом отримання позичальником від банку кредиту є, на думку скаржника, розписка в розумінні ст. 1047 ЦК України, колегія суддів зазначає.

Згідно з п. 315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.09.1998 №576/3016, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах є касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.

Тобто, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про достатність в матеріалах справи доказів щодо отримання відповідачем від позивача кредиту (копії платіжних доручень, меморіального ордеру та банківських виписок з рахунків відповідача).

Інші доводи скаржника щодо, зокрема, неукладеності кредитного договору №27-08/КР від 02.04.2008, щодо пропуску позивачем строку позовної давності, є аналогічними доводам, викладеним як в запереченнях на позов, так і в апеляційній скарзі; судами попередніх інстанцій їм надана належна оцінка, вказані доводи є відхиленими (спростованими) попередніми судовими інстанціями, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції. Крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про часткове задоволення позову.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування прийнятих у даній справі судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 та рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2013 у справі №917/1105/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Картере

Судді Т.Л. Барицька

Г.К. Прокопанич